10-11 сентября. «Бои за Прикарпатье, август 1916 г.».

[grinder]

поколение пепси

[von Lutzov]

Просмотрев фото, поностальжировал за прошедшим мероприятием...
Вспомнилась и атака шершней , и свистки немецких унтеров перед атакой, и массы австро-венгров прущих со всех сторон на русские позиции и антуражный палаточный лагерь австро-германцев.
Очень хочется надеяться, что следующая тактика будет еще более зрелищной и удачной чем прошедшая...

[Adam]

По просьбе Виктора переношу свой небольшой отчет о прошедшем мероприятии:

Спочатку сценарій мріявся інакше: супротивники займають протилежні позиції й на протязі світового дня ведуть боротьбу за захист власної та захоплення іншої.

Але ми ще не встигли розташуватися на власних, як наш командир (Макс Попов — досвідчена особа, яка вже не перший рік воює на цій ділянці фронту) відіслав представників 10-го штурмового батальйону у розвідку. Через деякий час повернувся наш провідник Інман, який показував бійцям РІА їх позиції та, одночасно, вивів на штурмовий підрозділ австро-угорських (чорно-жовтих) шершнів, які у сміливій атаці частково понизив бойовий потенціал супротивника. Коли Інман прибув у розташування, пролунали перші постріли — наша розвідка натрапила на пікети росіян.

Було цілком розумно припустити, що супротивник в таких обставинах не буде вести самостійних атакуючих дій, тому всі наявні австро-німецьки сили було висунуто вперед: спочатку фланги, потім центр, а там й кулеметний розрахунок потягнув своє устаткування. Оскільки я спочатку тягнув станок, а потім набої зі щитком, то можу розповісти лише про останні хвилини бою: коли ми прибули до позицій росіян, бій вже був у самому розпачі. Заховавши кулемет у кущах я пішов у розвідку по флангу, щоб уникнути небезпеки захоплення кулемету. Кінець кінцем я зустрів юрбу росіян, що просувалася до "мертвятника" — бій було скінчено, наш кулемет жодного пострілу так і не зробив.

Оскільки перший сценарій не було втілено у життя, розробили другий... За ним (і він був більше схожий на тактику, ніж на ейрсофт) частини РІА опанували окопи навколо залишків доту, австрійці мали їх атакувати "в лоб", а німці одночасно охопити з флангу. Вийшло інакше, оскільки фланг вирвався вперед й перетягнув на себе майже всі сили супротивника. Але це дозволило центру перейти брод по вузькому місцю, навпроти якого росіяни встановили кулемет. Якщо б не передчасна атака флангу та проблеми з кулеметом, брод би мав нагадувати відому картину Верещагина "Апофеоз війни". Але центр вдало просунувся вперед, вміло розгорнувся у стрільню та повільно почав просуватися вперед, хоча й не без втрат... Кінець кінцем перемогла чисельність й російська оборона впала.

Наступного дня обидві сторони "понесли втрати" — їх чисельність зменшилася. Тому знов було обрано сценарій для ейрсофту: кулеметний ДОТ опанували усуси, артилерійський — німці та "сальватори" разом з Інманом. Росіяни мали на свій вибір атакувати ту або іншу позицію.

Усуси встигли лише прибути на позицію та розпочати з'ясовувати, де хто має зайняти оборону, як у лісі було помічено пересування супротивника. Все вирішувалося на ходу. На жаль росіяни вміло використали нашу паніку й поки ми організовували оборону проти північного напрямку, зайшли нам в тил із заходу й першим впав кулеметний розрахунок. Повільно просуваючись на південь під нашим вогнем, супротивник відволікав нашу увагу й швидко перейшов до атаки резервом зі сходу. Тут мене було "вбито" і я разом із другим номером нашого кулемету відправився у "мертвятник". У лісі запанувала тиша.

Після визначеного часу повстало питання: куди і як повертатися? Оскільки я був впевнений, що росіяне не залишать своїх планів розправитися спочатку з усусами, було внесено пропозицію: повільно просуватися між позиціями австро-німців, досягти крайнього східного флангу й орієнтуватися на постріли з метою зайти РІА в тил. Через деякий час ми досягли перехрестя й влаштували засідку в обох напрямках. Але незабаром пролунали постріли біля кулеметного ДОТу, що підтвердило наші припущення — швидко ми висунулися вперед, аж поки не почули гомін юрби росіян. Ліс надав добру схованку, що дозволило зав'язати хоча й нетривалий, але запеклий бій. Після нього РІА відправилася штурмувати артилерійський ДОТ, а ми пішли на наші позиції, які вже були покинуті. Не було іншого вибору, як повернутися у табір.

У таборі нас наздогнав один з російських бійців, який так довго обходив наші позиції, що не помітив, як бій скінчився. Він поцікавився, де німці? Ми махнули рукою на дорогу у ліс. Він швидко побіг туда, але за хвилину пролунав одинокий постріл й він повернувся — спрацювала засідка "сальваторів". Невздовзі розпочалася шалена стрілянина, переможцем з якої, на відміну від недосвідчених усусів, яких лише війна відірвала від келиха з пивом у затішній кнайпі, вийшли регулярні частини австро-німців.

На цьому наші змагання було завершено.

Це раз хочу повторити: дуже приємно воювати із супротивником, який не хоче досягти перемоги за будь яку ціну! За таких умов виграють усі. Наголошую на цьому, оскільки досі не позбавився неприємного осаду від ситуації, коли люди самі пишуть правила, потім самі їх порушують та намагаються посварити (не безрезультатно) учасників.